Історія Церкви «Друзі Христа»

      З настанням свободи в колишньому Радянському Союзі у людей з’явилась велика цікавість до Слова Божого. В цей час з Заходу в наші церкви почала масово надходити духовна література. Порадившись, брати вирішили організувати виїзні бібліотечні пункти. Від Церкви по вул. Пухова, 4, було організовано чотири такі точки. Результат був дуже позитивний. З читачів таких бібліотек тоді покаялись і прийшли в церкву душ двадцять.

    Коли розпався Радянський Союз і Україна стала незалежною, розірвались економічні зв’язки між колишніми республіками, промисловість перебувала у стані застою, люди втратили роботу, транспорт почав працювати дуже погано, через те виникла проблема з поїздками на богослужіння. Проте з’явилась можливість орендувати приміщення культурно-просвітницьких закладів. Порадившись з братами, ми вирішили організувати розбір Святого Писання спочатку на квартирах, а згодом – у клубі «Енергетик» на Лівому березі.

       Оскільки відповідальним за членів Лівого берега був пресвітер Василенко Петро Хомич, він і очолив цю роботу зі згоди і благословення братської ради церкви по вул. Пухова, 4.

        Дуже скоро стало зрозуміло, що необхідно робити і вечірні недільні зібрання на Лівому березі.

   Таким чином ми взяли в оренду зал клубу «Енергетик». Служіння були дуже благословенні. Приходили люди з навколишніх вулиць та будинків, почались покаяння.

        Згодом на прохання членів церкви і особливо новонавернених почали робити і ранішні Богослужіння.

     В цей час були рукопокладені нові служителі: Шевчук Анатолій Васильович – благовісник, Мегедь Микола Григорович – диякон, Овчар Олександр Миколайович – диякон, Карабчук Аркадій Дмитрович – диякон.

       Таким чином постало питання про організацію окремої церкви, бо досі було подвійне членство: на Пухова і в «Енергетику».

       І в 1993 році на членському зібранні прийняли рішення про народження церкви «Друзі Христа». Це була одна з багатьох дочірніх церков теперішнього «Храму Спасіння».

      Наша церква дуже швидко почала зростати і кількісно, і духовно. Цей період був характерний тим, що каялись люди з вищою освітою, а також підіймались відпалі душі. Виникла потреба у власному молитовному будинку. Проте ми не могли нічого своїми силами вдіяти. Церква посилено молилась Господу про цю потребу.

        Чисельні звертання до влади про виділення земельної ділянки результату не дали, а грошей на купівлю споруди ми не мали.

        В цей час пастор Василенко П.Х. відвідав у США наших емігрантів, розповів про наше життя в Україні, і Бог поклав на серце нашим братам-землякам пожертвувати перший внесок на купівлю підходящої ділянки.

        І знову церква звернулась до Господа, щоб Він показав нам це місце. І справді, після дуже активних пошуків Бог показав нам чудову садибу, розташовану в приватному секторі на березі мальовничого озера. Там жила бабуся, дочка якої працювала вчителькою і дуже не любила дітей з віруючих сімей.

    Навесні 1997 року ми купили цю садибу і почали будівництво. Очолив його благословенний брат, відданий трудівник, нині покійний Михайло Маркович Міщенко.

         Ми не мали ні лопати, ні молотка, ні цвяха. Купувати не хотіли, бо економили кожну копійку. Звернулись до членів церкви і вони почали приносити і сокири, і лопати, і пилки, і відра, ложки, миски, столи, стільці і т.д.

        Кожного дня на роботу приходило до 50 людей.  Тому підсобні працівники теж були безоплатні. Часто працювали навіть не члени церкви. Не маючи грошей, люди приносили сережки, хрестики обручки із дорогоцінних металів. Це продавали і купували матеріали. Брали навіть стару цеглу, чистили і пускали в роботу. 

      За цей час ми пережила надзвичайні Божі благословення і рівно за рік і три місяці молитовний будинок був готовий.

         З 4 вересня 1998 року почались богослужіння в новому приміщенні за адресою: вулиця М. Черемшини, 5.

          На урочистій посвяті був брат Калінін О.М. з м.Чикаго.  Ось так наша церква отримала від Господа свою «хату». Він рясно благословив нас. За цей час покаялось і прийняли хрещення більше двісті душ. Зараз є близько трьохсот членів. 

      До 2002 року відповідальним пресвітером був   Петро  Хомич Василенко,  але, коли йом у виповнило сь 63 роки, він передав  це служіння брату Шевчуку Анатолію Васильовичу зі згоди церкви.  

    За час існування нашої церкви «Друзі Христа» в церкві виросла велика група молоді, створилось багато молодих сімей, народились діти. Працює недільна школа, є основний і молодіжний хори, сімейні та малі групи розбору.

        По милості Господа ми живемо і радіємо спасінню!

Інші фото